Поруч із Новоградом-Волинським граніт видобували з давніх часів. Тож і фахівці-каменярі виховувались десятиліттями, складали цілі династії. Важко уявити, але ще півроку тому місто буквально постало на межі втрати великої частки цього важливого надбання.
Справа в тому, що одне з найбільших підприємств міста — ТОВ «Труд» — було на межі занепаду. Величезний гранітний кар’єр протягом шести років постійно знижував свої виробничі, економічні, а головне — соціальні показники. Колектив, який вдалося зібрати, згуртувати і навчити після численних потрясінь дев’яностих років, розпадався. Компанію залишали досвідчені майстри, в пошуках кращої долі покидала прохідну молодь. Борг за заробітною платнею зростав і здавався вже безнадійним. Над Новоград-Волинським каменедробильним заводом нависла загроза стати розмінною монетою у рейдерських оборудках.
Зазвичай, доля подібних кар’єрів у разі їхнього занепаду невесела. Більшість із них зупиняється назавжди. Випадки відродження одиничні і є винятком із загальної тенденції. У більшості випадків легше збудувати нове підприємство, освоїти нові ділянки. Але новоград-волинському заводові судилося не стати записом у запорошених архівних папках і спогадом містян, а відновитися.
Чому нові власники взагалі вирішили вкласти в нього гроші? Навіщо винайняли досвідчених менеджерів, для чого були потрібні безсонні ночі, безкінечні наради і мозкові штурми? В чому зиск для бізнесменів і управлінців, які звикли рахувати кожну копійку?
Сергій Маяцький — новий директор заводу — має великий досвід роботи на підприємствах будівельної галузі. Третя вища освіта — державне управління — дає змогу глибоко аналізувати наслідки менеджерських рішень. І він, прийшовши наприкінці 2013 року на підприємство, чудово розумів, наскільки витратним виявиться проект відродження заводу. Тепер директор вже має право розповідати про це з усмішкою, але на початку цього марафону порятунку було важко.
Нові власники були змушені виправляти незлічену кількість помилок, наслідки недбальства та фінансових маніпуляцій попереднього керівництва. В першу чергу — виплатили борги з оплати праці. Згодом почали довготривалий проект з повернення досвідчених фахівців на підприємство. Багато хто з них із недовірою ставився до пропозиції повернутися на рідний завод. Адже важко повірити у майбутні успіхи майже збанкрутілого підприємства. Переконувати і показувати власним прикладом — таким шляхом довелося йти команді на чолі з Маяцьким.
Непростим шляхом відбудови кар’єру акціонери вирішили піти в першу чергу через глибоке розуміння соціальних процесів у регіоні. У Сергія Олександровича Маяцького, окрім здобутків на будівельних підприємствах, у біографії також — досвід роботи у державному управлінні. У складний час — з 2005 по 2007 роки — він працював заступником голови Бориспільської РДА Київської області. Ця посада — для камікадзе. Так відгукувалися його багаточисельні наступники і попередники. Важкий район, насичений інфраструктурою і важливими підприємствами, примикає до столиці. Елітні селища і їхні мешканці, мільйонні доходи кількох стратегічних компаній — з одного боку. А з іншого — бідні працівники, селяни, які ледь зводять кінці з кінцями на майже золотій землі. Так довго, як Маяцький, на цій посаді за багато років не втримувався ніхто. І ці неймовірно складні місяці у постійному прийнятті важливих рішень відобразилися на характері Сергія Олександровича. Тепер він дуже добре усвідомлює, що таке долі простих робітників і їхніх сімей, яке значення може мати велике підприємство для села, міста, району.
Щороку Новоград-Волинський каменедробильний завод перетворює на щебінь понад два мільйони тонн видобутого граніту. Для держави, для громади району і міста — це податки, загальна сума яких сягає дванадцяти мільйонів гривень на рік. ТОВ «Труд» — один із найбільших платників обов’язкових зборів до казни у районі. Понад дві сотні працівників отримують тут стабільну зарплатню. Так, вона ще має зростати, але ж іще рік тому робочі місця на підприємстві були взагалі під великим питанням. Завдяки зусиллям і фінансовим внескам, компанії вдається підтримувати діяльність дитячого садка і амбулаторії. А ці соціальні послуги дуже важливі для мешканців мікрорайону «Кар’єр».
Відродження заводу — велика соціальна ініціатива. Саме цей шлях — найскладніший у бізнесі. Враховувати прагнення працівників, мешканців, громади, а не просто заробляти гроші, витискаючи усі ресурси з підприємства, дуже непросто і матеріально і морально. Але це — єдиний шлях розвитку у нашій країні.
Суспільство України переживає переродження, все більше громадян визнають свою відповідальність за майбутнє. Євромайдан поставив багато запитань перед бізнесом. Щойно прийшовши на посади, розуміючи ризики, ледь встигаючи затикати дірки у роботі заводу, нові керівники Новоград-Волинського каменедробильного заводу, все ж, знайшли можливість допомогти революційному рухові в Києві. Саме так люди проходять справжню перевірку на чесність, на відповідність новим реаліям.
А час приносить виклик за викликом. Мешканці найближчих до кар’єру будинків у розпал спекотного літа прийшли під ворота заводу з пікетом. Вони скаржилися на пил, на те, як важко дихати через технологічні прорахунки на підприємстві. Великі авто, які курсують прилеглими вулицями, здіймають хмари пороху з аварійного дорожнього покриття. Тимчасовий вихід — поливати асфальт декілька разів на день. Саме з цим завданням і не впорався завод. Протягом кількох днів поливу не було, а далі — у людей накипіло.
Керівники до протестувальників вийшли і помилку визнали. Взяли в оренду авто для поливу, адже своє вийшло з ладу. Проте це рішення — коротокотермінове. Для значного покращання екологічної ситуації в околицях, для зручності містян і заводу необхідно відремонтувати півкілометровий відрізок дороги. Приблизна вартість — 500 тисяч гривень. Таке велике навантаження, за словами Маяцького, його підприємство не потягне. Але у якості внеску у міську інфраструктуру воно хоч зараз може надати будівельні матеріали. Благо, щебінь кількох різних фракцій у наявності є, він сертифікований і користується виправданим попитом.
І 80% цього попиту — закордонні підприємства. ТОВ «Труд» — постійний постачальник іноземної валюти на ринки держави. Протягом довгого часу це були російські рублі. Тісні зв’язки з підприємствами східного сусіда виникли ще в шістдесятих роках минулого століття, коли кар’єр тільки починали освоювати. Проте реальність втручається у налагоджену господарську діяльність. Час потребує змін — переорієнтації на інші експортні ринки.
Наразі керівництво заводу опікується сертифікацією продукції і переоснащенням виробництва, орієнтуючись на західний ринок. Це дасть можливість створити більше робочих місць, зробити їх сучаснішими, високооплачуваними. Поетичний сон Івана Франка, змальований у його безсмертних «Каменярах», втілюється на Житомирщині досвідченими управлінцями і завзятими працівниками. Чесна і згуртована робота вже дає плоди. Але вона спрямована на майбутнє, на європейські стандарти у виробництві і соціальній відповідальності.
Автор: Павло НЕСТЕРЕНКО
За матеріалами газети “Звягель”
Дата: 12.09.2014
Polish 
Ukrainian