Напередодні “Лесиних джерел” тло сонячного годинника, що біля Будинку рад, засипали кольоровим гранітним декором.

Ідея своєрідної реставрації належить секретарю міської ради Василю Остапчуку.

– Напередодні свята ми звернулися до керівника каменедробильного заводу Сергія Маяцького. У нього попросили декоративний щебінь, щоб змінити те зеленне покриття, що втратило свій вигляд.

Після двох годин робіт біля Будинку рад з’явився прапор України із гранітного декору

За матеріалами: https://novograd.city

Сообщение Гранітним декором прикрасили сонячний годинник появились сначала на NovoGran.

Стінові блоки виготовляються з власного відсіву по всім параметрам і стандартам міцності. Розмір блока 190х190х390 кладеться на сантиметрову товщину розчину, що дуже зручно при плануванні та зведення стін. Наші стінові блоки виготовляються зі строгим дотриманням кількості і марки цементного розчину і при падінні з висоти такі блоки можуть лише розколотись навпіл. Якщо інші виробники часто економлять на цементі, щоб занизити ціну, то їх блоки будуть з дефектами і при падінні будуть розсипатись вщент і можуть не витримувати навантаження при будівництві. Наші стінові блоки мають ідеальну гладку поверхність та прямокутну форму.
.
       

Тротуарна плитка “Старе місто” також виготовляється за всіма параметрами якості та міцності. Ми випускаємо плитку товщиною 60 мм., що дозволяє витримувати великі навантаження, і може застосовуватись навіть у будівництві автомобільних доріг. Наша тротуарна плитка не має дефектів і має гладку та рівну поверхню, яка може бути декількох кольорів, з яких можна компонувати будь який дизайн.
.
      

Сообщение Новинки каменедробильного: блоки, плитка і бордюри. появились сначала на NovoGran.

У Новограді-Волинському відбулись презентації підприємств та установ міста

24 серпня 2017 року, в рамках відзначення Дня Незалежності України та 760-річчя від першої літописної згадки про місто Новоград-Волинський, на площі Лесі Українки та вулиці Шевченка були проведені презентації промислових підприємств міста, а також галузей освіти, охорони здоров’я, культури та соціальної сфери.
Міський голова Віктор Весельський, секретар міської ради Олена Пономаренко, заступник міського голови Оксана Гвозденко, заступник міського голови-начальник фінансового управління міської ради Ірина Ящук, керуючий справами виконавчого комітету міської ради Дмитро Ружицький, а також керівники структурних підрозділів виконавчих органів міської ради ознайомились з продукцією підприємств міста, які працюють у харчовій та машинобудівній сферах, легкій промисловості, виробництві засобів захисту рослин, ветпрепаратів та інших. А саме таких підприємств як: ПАТ «Новоград-Волинський хлібозавод», ТОВ Виробничо-комерційна фірма «Смолка» із закупівлі та переробки сільськогосподарської сировини, ТОВ «Нові ласощі», ПрАТ ВКФ «Леся», ПАТ «Біоветфарм», ПАТ «Новоград-Волинськсільмаш», каменедробильний завод ТОВ «Труд». Мета даних презентацій – це популяризація та просування продукції місцевих виробників, підвищення впізнавання новоград-волинських брендів, додаткова можливість для реклами своєї продукції.

Після чого було оглянуто інформаційні стенди, вироби декоративно-прикладної, науково-технічної, художньо-естетичної творчості, медичні послуги, які презентували заклади: освіти – Новоград-Волинський медичний коледж Житомирської обласної ради, вище професійне училище, центр науково-технічної творчості учнівської молоді, загальноосвітні та дошкільні навчальні заклади; охорони здоров’я – комунальний заклад «Центр первинної медико-санітарної допомоги міста Новограда-Волинського», міськрай ТМО, Новоград-Волинське міськрайонне стоматологічне медичне об’єднання, комунальне підприємство «Новоград-Волинська міськрайонна аптека № 217»; соціальної сфери – центр соціальної реабілітації дітей-інвалідів, територіальний центр соціального обслуговування; культури – Палац культури імені Лесі Українки, краєзнавчий музей, музей родини Косачів, Школа мистецтв, бібліотеки міста.

Відділ інформації та зв’язків
з громадськістю міської ради

Сообщение КДЗ на презентації підприємств міста появились сначала на NovoGran.

По-місцевому його називають просто — кар’єр: і кожен розуміє, що йдеться про каменедробильний завод і прилегле до нього робітнице селище. Як на середньостатистичного обивателя, то життя там іде собі розміреним тихим ходом не спішно, а мікрорайон здається пасивно-депресивним. Насправді все значно цікавіше: просто на фоні різних соціальних стресів нормально налагоджена робота підприємства вже здається мало не дивом.

Тож як там, на каменедробильному?  Які плани на життя?

Зазирнути в шпаринку, щоб винести звідти сенсацію, — не в правилах нашого часопису. Тож після попередньої зустрічі обидві сторони вирішили показати читачеві ТОВ «Труд» — саме так офіційно називається підприємство — глибше і детальніше. Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з керівником виробництва Сергієм Олександровичем МАЯЦЬКИМ.

— Новоград-Волинський каменедробильний існує понад 60 років, а нині, подейкують, переживає другу молодість. Чи так це?

— Так, чистісінька правда!Протягом кількох років ми щорічно на третину збільшуємо обсяги виробництва і податки до бюджету. Збільшилася удвічі й кількість робочих місць, і середньомісячна зарплата…

— За рахунок чого це стало можливим?

— П’ять років тому акціонери  заводу залучили групу інвесторів та управлінців, які осучаснили обладнання, зуміли дати настільки потужний імпульс підприємству, що виробництво збільшилося в рази! Головною ідеєю нинішньої роботи є основи добросовісності: якщо не красти,  не пити,  добросовісно працювати на загальний результат —  тоді зростатиме й прибуток, а відповідно — і заробітна плата, і соцпакет.

— Сказано гарно, але узагальнено. Якщо все настільки просто —  то чому ж не виходить так  з іншими?

— Просто їм, очевидно,  не щастить із командою.  Хороша команда — це поєднання професіоналізму, досвіду й доброчесності. У нас так: ми знаємо,  що можемо покластися на співробітників,  а вони,  у свою чергу,  знають: що б не сталося з ними — керівництво осторонь не залишиться, наодинці з бідою вони не будуть. Кадрове питання для нас — головне, тому ми навіть роздягальні облаштовуємо так, як у кращих клубах Лондона. Але наразі це — усе ж таки на другому місці за актуальністю.

— Що ж може бути більш актуальним?

— Майбутнє: розвиток підприємства неможливий без розвитку інфраструктури, зокрема — міської. Наш мікрорайон — селище «Кар’єр» — хоча офіційно й лежить у межі міста, але, власне, зводився колись як робітниче селище. Він навіть електроенергією живиться через територію заводу. А з іншого боку, третина співро бітників тут мешкають, користуються магазинами, дитячим садочком, дорогами тощо — тобто завод також зацікавлений у підвищенні  рівня життя містян.

Та, на превеликий жаль, місцеве самоврядування сьогодні —безгрошівне. Ми платимо мільйони гривень податків, а селищу з них дістається дедалі менше: то, приміром, водоканалу треба на повернення кредитів, то ще якась велика загальноміська проблема…

— Ну, так допомагайте ж! Адже дороги розбивають ваші вантажівки, шум ночами, пил…

— Ми, повірте, не сидимо склавши руки: поливаємо і прибираємо дорогу, вкладаємо кошти в пилопогашення, боремося з «лихачами», встановлюємо дорожні знаки тощо — однак при тому чудово розуміємо, що цього все ж таки недостатньо. Нам потрібен оперативний зв’язок із населенням: для негайного реагування на скарги — хоча й намагаємося робити це якнайшвидше й до цього. Та не менш потрібно, погодьтеся, щоб мешканці селища розуміли, що це не їхні, а НАШІ спільні проблеми. Адже коли в країні не працюють інститути влади, самоорганізовуватися повинна почати сама громада, збалансувавши інтереси.

— Як це зрозуміти? Давайте про це трохи детальніше, будь ласка.

— Баланс інтересів — це поєднання цілей та можливостей усіх суб’єктів місцевого самоврядування для повноцінного життя і для всебічного розвитку кожного мешканця селища. Головний суб’єкт — це, власне, мешканці й робітники селища «Кар’єр». Їх мета — це досягнення європейського рівня життя, куди входить робота з достатньою зарплатнею, гідне житло і його обслуговування, якісна медицина, забезпечення всіма необхідними продуктами й товарами, спортивне та культурне дозвілля тощо. Їхні можливості вимальовуються на перспективу такі: бажання та вміння заробляти від 10 тисяч гривень на місяць (завод наш створює робочі місця постійно); готовність вкладати біля 10% свого прибутку на підтримку та обслуговування свого житла; прагнення чимось жертвувати в ім’я нормальної інфраструктури (каналізація, водопостачання, благоустрій)…

— Знову жертвувати… нині люди цим лише й займаються…

— Та не обов’язково грошима — можна й особистим часом: до прикладу, завод готовий виділити фарбу на облаштування гаражів у дворах, але ж пофарбувати їх же можуть лише самі власники… Але продовжимо питання балансу: другий суб’єкт — це завод. Його мета — збільшення виробництва продукції, збільшення прибутку, підвищення рівня життя співробітників, безперебійна реалізація продукції. Можливості і, відповідно, плани на селище в нас такі:ремонт дорожньої інфраструктури, участь у реконструкції водогону й системи каналізації, створення підприємства з надання доступних навіть пенсіонерам комунальних послуг. Також у перспективі — облаштування медпункту, де б вели постійний прийом терапевт, стоматолог, де провадили б діагностику із залученням педіатра та вузькопрофільних спеціалістів. А ще — плануємо побуду- вати стадіон із трибунами, роздягальнями, тренажерним залом, багатофункціональним критим спортзалом, організувати дитячу футбольну школу…

— Плани вражаюче-масштабні, звичайно ж, але, можливо, варто було б для початку передати селищу свердловину, обіцяну три роки тому? Саме на часі, здається, приказка про чекання обіцяного три роки…

— От саме тому й не передав її, бо ця  с в е р д л о в и н а «мертва». Як на мене, доцільніше зайнятися наразі системою водопостачання… Не люблю нічого робити «для галочки»!

— Сергію Олександровичу, тоді озвучте, будь ласка, покроковий алгоритм своїх дій у напрямі вищезгаданого балансу інтересів.

— Гаразд. Отож крок перший: ми подаємо до міськвиконкому пропозиції з детального планування нашого селища, де висвітлимо своє бачення його розвитку. Із вашою допомогою зберемо пропозиції від усіх мешканців та трудових колективів і створимо концепцію розвитку селища нанайближчі п’ять років.

Крок другий: розбиваємо план на етапи будівництва й підшукуємо фінансування за участю міських, обласних та республіканських структур.

Крок третій: затверджуємо цю концепцію на громадських обговореннях — і все це до травня вже цього року.

А от будувати супермаркет і робити покриття передза водської площі з тротуарами почнемо вже в найближчі терміни, як тільки-но потепліє. На узгодження та будівництво критого залу піде, напевно, років зо три — детальніше розповім при наступній зустрічі…

— Зізнайтеся чесно: готуєтеся до виборів?

— Ні, не готуюся. Свій вибір я зробив: найближчих п’ять років моє майбутнє пов’язане саме із заводом. Але використати можливості політичних сил — ну, це дуже хотілося б! До прикладу: народний депутат В. М. Литвин поставив тренажери біля футбольного поля. Ідея — чудова! Але, на мою думку, наскільки ефективніше було б спільними зусиллями побудувати цілий критий спорткомплекс із тренажерами! Так, звичайно ж, ми можемой самі створити всю інфраструктуру — але на це піде так років із шість. Та якщо ми об’єднаємо зусилля — тоді стане реальним підняти рівень життя в селищі вже за три (!) роки. Я готовий разом зі своїм усім колективом популяризувати кожного кандидата, будь-яку політичну силу, котра візьме реальну участь у нашому проекті.

— Що ж, перспективи, вважаю, перед безнадійно забутим міською владою селищем-околицею Новограда-Волинського нарешті — за багато років — вималювалися оптимістичними, і навіть є сила, готова реально взятися за великі зрушення на краще. Сподіваюся, інформації для роздумів у читачів цієї статті достатньо, аби зробити відповідні висновки. Залишається вірити, що мешканці селища однозначно підтримають Ваш план розвитку і активно включаться зі свого боку до його реалізації. Успіху Вашому почину, Сергію Олександровичу! Дякую за розмову.

— Дякую й вам. Переконаний, що всі разом ми таки зробимо Смолку престижним передмістям Новограда-Волинського!

Оксана ОСТАПЧУК
Газета “Час Полісся” від “30.01.2019

Сообщение У балансі інтересів появились сначала на NovoGran.

– Ідея фарбувати камінь виникла не випадково, – розпочав свою розповідь директор, – мені хотілось якось урізноманітнити наш товар, зробити його коштовнішим і вийти з новинками на закордонний рівень. Адже щебінь – це досить дешева продукція, а його доставка коштує більше ніж він сам. Тому наша команда пішла іншим шляхом: почали думати, яким чином збільшити вартість продукції. Після
довгих міркувань вирішили виробляти досить незвичну для нашого заводу річ – фарбований щебінь. Наразі ми укладаємо договір з «Епіцентром» про доставку нашого щебеню в 47 магазинів мережі. Потім, коли втілимо цей пілотний проект, розпочнемо реалізацію нового продукту в інтернет-магазині для подальшого продажу на території Польщі та Німеччини.

За словами Сергія Олександровича, спроби займатися цим виробництвом були у кількох заводів. Але вони не увінчалися успіхом із точки зору технології, адже робота полягає не просто у фарбуванні щебеню, а налаштуванні сучасного високотехнологічного виробництва. І вся складність полягає в безперервній технології фарбування самого щебеню. Разові спроби є та були у багатьох. Але на системній основі цей вид діяльності намагається реалізувати лише Новоград-Волинський каменедробильний завод. Також треба зважати й на той факт, що на інших заводах щебінь набагато сипучіший і його поверхня нестабільна. Щебінь же нашого місцевого заводу – твердий і міцний, тому фарба триматиметься близько 50 років.

– З якою метою можна використовувати такий щебінь?
– Він може використовуватися як варіант декору садово-паркової архітектури, у ландшафтному дизайні, в акваріумах, а також удома як елемент декору.
– А ви користуєтеся ним?
– Я люблю розкладати його в різні прозорі ємкості і періодично просто ним милуватися. А ще створювати різноманітні композиції.
– Яка кількість людей нині працює на цей результат?
– Я, комерційний відділ, головний енергетик та кілька виконувачів. Загалом близько десяти осіб.
– І скільки ж щебеню ви виготовляєте?
– 1,5 тисячі тонн на добу. Водночас ми можемо збільшити кількість у разі підвищеного збуту. Треба розуміти, що цей матеріал продається в мішечках по два кілограми, відповідно його не треба виготовляти багато, головне – виготовляти якісно.

Ми також поспілкувалися з Андрієм Андрієвичем, який наразі є головним енергетиком (на заводі працює вже 12 років). Він теж доклав чимало зусиль, щоб щебінь став кольоровим.
– Спершу фарбувати щебінь спробували у мене вдома. Коли ж вперше фарбували на заводі, неправильно підібрали фарбу, і, як кажуть, перший млинець нанівець. Як би збоку не здавалося все просто (подумаєш, фарбований щебінь), виявилося, що процес вимагає детальної підготовки. Ідея не давала спокою доти, поки ми не отримали позитивний результат. Хоча і наразі в процесі все відточується та вдосконалюється.
– А у вас удома є фарбований щебінь?
– У мене вдома такий щебінь є у кожному вазоні (дуже подобається дружині), уздовж паркану, а також дерева ним обсипані. На вулиці лежить вже два роки, а найголовніше –
колір не змінюється, проте після дощу стає ще насиченішим й чіткішим. Важко відвести погляд.
– Якого кольору щебінь може наразі презентувати завод?
– На сьогодні у нас є зелений, синій, жовтий, червоний та сірий. Людей приваблює кольорова гама із чотирьох кольорів. І це не дивно, що досить часто використовується синій та жовтий кольори. Попервах, задля експерименту, давали щебінь у користування просто так, щоб люди оцінили. Як виявилося, продукт зацікавив здебільшого жінок, адже саме вони люблять домашні квіти та займаються декором. До речі, мої діти навіть граються цим щебенем. У кожного є по кілька камінців різного кольору. Вас цікавить, а як же фарба і діти? Хочу наголосити, що фарба, яку ми використовуємо, сертифікована і є безпечною.
Виробництво підприємства складає 2 млн тонн гранітного щебеню усіх фракцій на рік, які відповідають українському та європейському стандартам.

Декоративний кольоровий щебінь – матеріал, який допоможе не тільки додати барв у ваше життя, але і дасть змогу відчути себе справжнім художником-декоратором, бо все, що зроблене з любов’ю і своїми руками, приносить затишок і гармонію!

Автор: Оксана КРУКІВСЬКА.
За матеріалами газети “Лесин Край”
11.12.2017

Сообщение Завод у Новограді – унікальний в Україні. появились сначала на NovoGran.

Зазвичай, доля подібних кар’єрів у разі їхнього занепаду невесела. Більшість із них зупиняється назавжди. Випадки відродження одиничні і є винятком із загальної тенденції. У більшості випадків легше збудувати нове підприємство, освоїти нові ділянки. Але новоград-волинському заводові судилося не стати записом у запорошених архівних папках і спогадом містян, а відновитися.

Чому нові власники взагалі вирішили вкласти в нього гроші? Навіщо винайняли досвідчених менеджерів, для чого були потрібні безсонні ночі, безкінечні наради і мозкові штурми? В чому зиск для бізнесменів і управлінців, які звикли рахувати кожну копійку?

Сергій Маяцький — новий директор заводу — має великий досвід роботи на підприємствах будівельної галузі. Третя вища освіта — державне управління — дає змогу глибоко аналізувати наслідки менеджерських рішень. І він, прийшовши наприкінці 2013 року на підприємство, чудово розумів, наскільки витратним виявиться проект відродження заводу. Тепер директор вже має право розповідати про це з усмішкою, але на початку цього марафону порятунку було важко.

Нові власники були змушені виправляти незлічену кількість помилок, наслідки недбальства та фінансових маніпуляцій попереднього керівництва. В першу чергу — виплатили борги з оплати праці. Згодом почали довготривалий проект з повернення досвідчених фахівців на підприємство. Багато хто з них із недовірою ставився до пропозиції повернутися на рідний завод. Адже важко повірити у майбутні успіхи майже збанкрутілого підприємства. Переконувати і показувати власним прикладом — таким шляхом довелося йти команді на чолі з Маяцьким.

Непростим шляхом відбудови кар’єру акціонери вирішили піти в першу чергу через глибоке розуміння соціальних процесів у регіоні. У Сергія Олександровича Маяцького, окрім здобутків на будівельних підприємствах, у біографії також — досвід роботи у державному управлінні. У складний час — з 2005 по 2007 роки — він працював заступником голови Бориспільської РДА Київської області. Ця посада — для камікадзе. Так відгукувалися його багаточисельні наступники і попередники. Важкий район, насичений інфраструктурою і важливими підприємствами, примикає до столиці. Елітні селища і їхні мешканці, мільйонні доходи кількох стратегічних компаній — з одного боку. А з іншого — бідні працівники, селяни, які ледь зводять кінці з кінцями на майже золотій землі. Так довго, як Маяцький, на цій посаді за багато років не втримувався ніхто. І ці неймовірно складні місяці у постійному прийнятті важливих рішень відобразилися на характері Сергія Олександровича. Тепер він дуже добре усвідомлює, що таке долі простих робітників і їхніх сімей, яке значення може мати велике підприємство для села, міста, району.

Щороку Новоград-Волинський каменедробильний завод перетворює на щебінь понад два мільйони тонн видобутого граніту. Для держави, для громади району і міста — це податки, загальна сума яких сягає дванадцяти мільйонів гривень на рік. ТОВ «Труд» — один із найбільших платників обов’язкових зборів до казни у районі. Понад дві сотні працівників отримують тут стабільну зарплатню. Так, вона ще має зростати, але ж іще рік тому робочі місця на підприємстві були взагалі під великим питанням. Завдяки зусиллям і фінансовим внескам, компанії вдається підтримувати діяльність дитячого садка і амбулаторії. А ці соціальні послуги дуже важливі для мешканців мікрорайону «Кар’єр».

Відродження заводу — велика соціальна ініціатива. Саме цей шлях — найскладніший у бізнесі. Враховувати прагнення працівників, мешканців, громади, а не просто заробляти гроші, витискаючи усі ресурси з підприємства, дуже непросто і матеріально і морально. Але це — єдиний шлях розвитку у нашій країні.
Суспільство України переживає переродження, все більше громадян визнають свою відповідальність за майбутнє. Євромайдан поставив багато запитань перед бізнесом. Щойно прийшовши на посади, розуміючи ризики, ледь встигаючи затикати дірки у роботі заводу, нові керівники Новоград-Волинського каменедробильного заводу, все ж, знайшли можливість допомогти революційному рухові в Києві. Саме так люди проходять справжню перевірку на чесність, на відповідність новим реаліям.

А час приносить виклик за викликом. Мешканці найближчих до кар’єру будинків у розпал спекотного літа прийшли під ворота заводу з пікетом. Вони скаржилися на пил, на те, як важко дихати через технологічні прорахунки на підприємстві. Великі авто, які курсують прилеглими вулицями, здіймають хмари пороху з аварійного дорожнього покриття. Тимчасовий вихід — поливати асфальт декілька разів на день. Саме з цим завданням і не впорався завод. Протягом кількох днів поливу не було, а далі — у людей накипіло.

Керівники до протестувальників вийшли і помилку визнали. Взяли в оренду авто для поливу, адже своє вийшло з ладу. Проте це рішення — коротокотермінове. Для значного покращання екологічної ситуації в околицях, для зручності містян і заводу необхідно відремонтувати півкілометровий відрізок дороги. Приблизна вартість — 500 тисяч гривень. Таке велике навантаження, за словами Маяцького, його підприємство не потягне. Але у якості внеску у міську інфраструктуру воно хоч зараз може надати будівельні матеріали. Благо, щебінь кількох різних фракцій у наявності є, він сертифікований і користується виправданим попитом.

І 80% цього попиту — закордонні підприємства. ТОВ «Труд» — постійний постачальник іноземної валюти на ринки держави. Протягом довгого часу це були російські рублі. Тісні зв’язки з підприємствами східного сусіда виникли ще в шістдесятих роках минулого століття, коли кар’єр тільки починали освоювати. Проте реальність втручається у налагоджену господарську діяльність. Час потребує змін — переорієнтації на інші експортні ринки.

Наразі керівництво заводу опікується сертифікацією продукції і переоснащенням виробництва, орієнтуючись на західний ринок. Це дасть можливість створити більше робочих місць, зробити їх сучаснішими, високооплачуваними. Поетичний сон Івана Франка, змальований у його безсмертних «Каменярах», втілюється на Житомирщині досвідченими управлінцями і завзятими працівниками. Чесна і згуртована робота вже дає плоди. Але вона спрямована на майбутнє, на європейські стандарти у виробництві і соціальній відповідальності.

Автор: Павло НЕСТЕРЕНКО
За матеріалами газети “Звягель”
Дата: 12.09.2014

Сообщение Каменярі на європейському шляху появились сначала на NovoGran.