У балансі інтересів

По-місцевому його називають просто — кар’єр: і кожен розуміє, що йдеться про каменедробильний завод і прилегле до нього робітнице селище. Як на середньостатистичного обивателя, то життя там іде собі розміреним тихим ходом не спішно, а мікрорайон здається пасивно-депресивним. Насправді все значно цікавіше: просто на фоні різних соціальних стресів нормально налагоджена робота підприємства вже здається мало не дивом.

Тож як там, на каменедробильному?  Які плани на життя?

Зазирнути в шпаринку, щоб винести звідти сенсацію, — не в правилах нашого часопису. Тож після попередньої зустрічі обидві сторони вирішили показати читачеві ТОВ «Труд» — саме так офіційно називається підприємство — глибше і детальніше. Вашій увазі пропонуємо інтерв’ю з керівником виробництва Сергієм Олександровичем МАЯЦЬКИМ.

— Новоград-Волинський каменедробильний існує понад 60 років, а нині, подейкують, переживає другу молодість. Чи так це?

— Так, чистісінька правда!Протягом кількох років ми щорічно на третину збільшуємо обсяги виробництва і податки до бюджету. Збільшилася удвічі й кількість робочих місць, і середньомісячна зарплата…


— За рахунок чого це стало можливим?

— П’ять років тому акціонери  заводу залучили групу інвесторів та управлінців, які осучаснили обладнання, зуміли дати настільки потужний імпульс підприємству, що виробництво збільшилося в рази! Головною ідеєю нинішньої роботи є основи добросовісності: якщо не красти,  не пити,  добросовісно працювати на загальний результат —  тоді зростатиме й прибуток, а відповідно — і заробітна плата, і соцпакет.

— Сказано гарно, але узагальнено. Якщо все настільки просто —  то чому ж не виходить так  з іншими?

— Просто їм, очевидно,  не щастить із командою.  Хороша команда — це поєднання професіоналізму, досвіду й доброчесності. У нас так: ми знаємо,  що можемо покластися на співробітників,  а вони,  у свою чергу,  знають: що б не сталося з ними — керівництво осторонь не залишиться, наодинці з бідою вони не будуть. Кадрове питання для нас — головне, тому ми навіть роздягальні облаштовуємо так, як у кращих клубах Лондона. Але наразі це — усе ж таки на другому місці за актуальністю.

 

— Що ж може бути більш актуальним?

— Майбутнє: розвиток підприємства неможливий без розвитку інфраструктури, зокрема — міської. Наш мікрорайон — селище «Кар’єр» — хоча офіційно й лежить у межі міста, але, власне, зводився колись як робітниче селище. Він навіть електроенергією живиться через територію заводу. А з іншого боку, третина співро бітників тут мешкають, користуються магазинами, дитячим садочком, дорогами тощо — тобто завод також зацікавлений у підвищенні  рівня життя містян.

Та, на превеликий жаль, місцеве самоврядування сьогодні —безгрошівне. Ми платимо мільйони гривень податків, а селищу з них дістається дедалі менше: то, приміром, водоканалу треба на повернення кредитів, то ще якась велика загальноміська проблема…

— Ну, так допомагайте ж! Адже дороги розбивають ваші вантажівки, шум ночами, пил…

— Ми, повірте, не сидимо склавши руки: поливаємо і прибираємо дорогу, вкладаємо кошти в пилопогашення, боремося з «лихачами», встановлюємо дорожні знаки тощо — однак при тому чудово розуміємо, що цього все ж таки недостатньо. Нам потрібен оперативний зв’язок із населенням: для негайного реагування на скарги — хоча й намагаємося робити це якнайшвидше й до цього. Та не менш потрібно, погодьтеся, щоб мешканці селища розуміли, що це не їхні, а НАШІ спільні проблеми. Адже коли в країні не працюють інститути влади, самоорганізовуватися повинна почати сама громада, збалансувавши інтереси.

— Як це зрозуміти? Давайте про це трохи детальніше, будь ласка.

— Баланс інтересів — це поєднання цілей та можливостей усіх суб’єктів місцевого самоврядування для повноцінного життя і для всебічного розвитку кожного мешканця селища. Головний суб’єкт — це, власне, мешканці й робітники селища «Кар’єр». Їх мета — це досягнення європейського рівня життя, куди входить робота з достатньою зарплатнею, гідне житло і його обслуговування, якісна медицина, забезпечення всіма необхідними продуктами й товарами, спортивне та культурне дозвілля тощо. Їхні можливості вимальовуються на перспективу такі: бажання та вміння заробляти від 10 тисяч гривень на місяць (завод наш створює робочі місця постійно); готовність вкладати біля 10% свого прибутку на підтримку та обслуговування свого житла; прагнення чимось жертвувати в ім’я нормальної інфраструктури (каналізація, водопостачання, благоустрій)…

— Знову жертвувати… нині люди цим лише й займаються…

— Та не обов’язково грошима — можна й особистим часом: до прикладу, завод готовий виділити фарбу на облаштування гаражів у дворах, але ж пофарбувати їх же можуть лише самі власники… Але продовжимо питання балансу: другий суб’єкт — це завод. Його мета — збільшення виробництва продукції, збільшення прибутку, підвищення рівня життя співробітників, безперебійна реалізація продукції. Можливості і, відповідно, плани на селище в нас такі:ремонт дорожньої інфраструктури, участь у реконструкції водогону й системи каналізації, створення підприємства з надання доступних навіть пенсіонерам комунальних послуг. Також у перспективі — облаштування медпункту, де б вели постійний прийом терапевт, стоматолог, де провадили б діагностику із залученням педіатра та вузькопрофільних спеціалістів. А ще — плануємо побуду- вати стадіон із трибунами, роздягальнями, тренажерним залом, багатофункціональним критим спортзалом, організувати дитячу футбольну школу…

— Плани вражаюче-масштабні, звичайно ж, але, можливо, варто було б для початку передати селищу свердловину, обіцяну три роки тому? Саме на часі, здається, приказка про чекання обіцяного три роки…

— От саме тому й не передав її, бо ця  с в е р д л о в и н а «мертва». Як на мене, доцільніше зайнятися наразі системою водопостачання… Не люблю нічого робити «для галочки»!

— Сергію Олександровичу, тоді озвучте, будь ласка, покроковий алгоритм своїх дій у напрямі вищезгаданого балансу інтересів.

— Гаразд. Отож крок перший: ми подаємо до міськвиконкому пропозиції з детального планування нашого селища, де висвітлимо своє бачення його розвитку. Із вашою допомогою зберемо пропозиції від усіх мешканців та трудових колективів і створимо концепцію розвитку селища нанайближчі п’ять років.

Крок другий: розбиваємо план на етапи будівництва й підшукуємо фінансування за участю міських, обласних та республіканських структур.

Крок третій: затверджуємо цю концепцію на громадських обговореннях — і все це до травня вже цього року.

А от будувати супермаркет і робити покриття передза водської площі з тротуарами почнемо вже в найближчі терміни, як тільки-но потепліє. На узгодження та будівництво критого залу піде, напевно, років зо три — детальніше розповім при наступній зустрічі…

— Зізнайтеся чесно: готуєтеся до виборів?

— Ні, не готуюся. Свій вибір я зробив: найближчих п’ять років моє майбутнє пов’язане саме із заводом. Але використати можливості політичних сил — ну, це дуже хотілося б! До прикладу: народний депутат В. М. Литвин поставив тренажери біля футбольного поля. Ідея — чудова! Але, на мою думку, наскільки ефективніше було б спільними зусиллями побудувати цілий критий спорткомплекс із тренажерами! Так, звичайно ж, ми можемой самі створити всю інфраструктуру — але на це піде так років із шість. Та якщо ми об’єднаємо зусилля — тоді стане реальним підняти рівень життя в селищі вже за три (!) роки. Я готовий разом зі своїм усім колективом популяризувати кожного кандидата, будь-яку політичну силу, котра візьме реальну участь у нашому проекті.

— Що ж, перспективи, вважаю, перед безнадійно забутим міською владою селищем-околицею Новограда-Волинського нарешті — за багато років — вималювалися оптимістичними, і навіть є сила, готова реально взятися за великі зрушення на краще. Сподіваюся, інформації для роздумів у читачів цієї статті достатньо, аби зробити відповідні висновки. Залишається вірити, що мешканці селища однозначно підтримають Ваш план розвитку і активно включаться зі свого боку до його реалізації. Успіху Вашому почину, Сергію Олександровичу! Дякую за розмову.

— Дякую й вам. Переконаний, що всі разом ми таки зробимо Смолку престижним передмістям Новограда-Волинського!

Оксана ОСТАПЧУК
Газета “Час Полісся” від “30.01.2019

Залишити коментар

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *